11 клас 02.04.2020 ХЕМИНГУЭЙ

ТЕМА: Загальна характеристика провідних тенденцій прози другої половини ХХ ст. Ернест Міллер Хемінгуей. Віхи життя й творчості.

«Кодекс честі» героїв Хемінгуея.

Реалістичний, міфологічний і філософський плани повісті «Старий і море». Символіка образів. Образ Сантьяго. Ознаки притчі в повісті.

  

1. Опрацюйте теоретичний матеріал

Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Кадоб’янська

Розділ 6. Людина та пошуки сеансу існування у прозі другої половини XX ст.

6.1 Загальна характеристика провідних тенденцій прози другої половини XX ст.

Друга світова війна стала потрясінням для мільйонів людей. Пів-Європи лежало в руїнах, людство не могло оговтатися від шоку після розкриття злочинів німецького нацизму й радянського сталінізму.

Після Другої світової війни в Європі утворилися два табори — західноєвропейських країн та країн східної Європи. Разом із визволенням від фашизму СРСР приніс на територію країн соціалістичної співдружності тоталітаризм, який неминуче відобразився в мистецтві.

У країні, звідки гітлеризм розпочав кривавий похід — Німеччині, осмисленню трагедії війни присвячена література розрахунку з минулим. Яскравим явищем цієї літератури є творчість уже відомих вам німецьких авторів Генріха Белля і Бертольта Брехта, які порушили гостру проблему відповідальності кожного за події воєнного лихоліття.

Роздуми над тим, що таке людина і світ у кризовій ситуації, коли традиційні ідеали європейської цивілізації («Вінець творіння — людина») ледь не були зруйновані вщент, призвели до виникнення такого явища, як екзистенціалізм.

Найвидатніші філософи-екзистенціалісти XX ст. були водночас визначними письменниками. Ця ситуація нагадує часи Просвітництва, коли видатні філософи — Вольтер, Дідро, Руссо та інші — водночас були літераторами: за допомогою художніх творів вони пропагували свої ідеї.

У творчості письменників-філософів середини XX ст. на перший план виходять алегоричність, інакомовність, параболічність літературних творів.

Так, французький письменник-екзистенціаліст Альбер Камю (1913—1960) у своєму відомому романі «Чума» начебто зобразив епідемію цієї страшної хвороби в місті Орані. Насправді, є десятки асоціацій («фашизм — коричнева чума»), натяків (чорний дим, немов дим крематоріїв концтаборів), пересторог (бацила чуми ніколи не зникає, як не зникає небезпека повторення фашизму), що свідчать про глибинний інакомовний підтекст цього літературного шедевру.

До подій воєнного часу зверталося у своїй творчості багато авторів. Це німецькі письменники Еріх Марія Ремарк, Генріх Белль, Бертольт Брехт, Гюнтер Грасс, американські — Ернест Гемінґвей, Ірвін Шоу, французькі — Альбер Камю, Андре Мальро, російські — Василь Биков, Віктор Некрасов, Василь Гроссман, Олександр Твардовський, Михайло Шолохов та багато інших.

Екзистенціалізм, або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. У художніх творах письменники-екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Як справедливо зауважив один із французьких філософів-екзистенціалістів, письменник Жан Поль Сартр: «Екзистенціалізм — це гуманізм».

Інтелектуалізм (лат. intellectus — розум, пізнання, intellectualis — розумовий, розсудливий) — умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов'язаних із відчутною перевагою інтелектуально-розмислових елементів образного мислення над емоційно-чуттєвими.

В алегоричному романі «Чума» Альбера Камю є твердження: «Люди більше заслуговують на захоплення, ніж на зневагу». І водночас виявляється мужня позиція спротиву злу, оскільки, за словами автора, сенс роману полягає також у висвітленні «боротьби європейського Опору проти фашизму» (важливо, що самі письменники-екзистенціалісти брали участь у русі Опору).

У другій половині XX століття суспільна й культурна атмосфера у світі поступово змінилася. Пом’якшення політичного клімату 1960-х років, бурхливий розвиток науки і техніки позначилися на всіх сферах життя. Італійський письменник Умберто Еко назвав ці роки «пробудженням від важкого сну з кривавими картинами й сценами численних убивств».

Цивілізація бурхливо розвивалася, завдяки революційним досягненням науки й техніки життя ставало легшим. Проте науково-технічний прогрес приніс і нові, нечувані раніше загрози: екологічну кризу й гонку ядерного озброєння, а також наступ бездуховної доби «масового споживання».

У цей період у прозі (як і в поезії та драмі) посилюється тенденція до поглиблення інтелектуалізму.

Вплив інтелектуалізму на прозу другої половини XX століття

Письменник Ясунарі Кавабата став першим японським Нобелівським лауреатом у галузі літератури. Він зумів філігранно поєднати найкраще з літературної техніки Сходу і Заходу.

Інтелектуалізація літератури другої половини XX століття визначила розвиток притчі, філософського роману (а також драми ідей і філософської лірики).

Інакомовлення, тяжіння до притчі притаманні творчості відомого американського письменника Ернеста Гемінґвея. Глибокий філософський підтекст (знаменитий принцип «айсберга») наявний у багатьох його творах. За простим малюнком часто прихований такий асоціативний ряд, що кількість коментарів до твору в кілька разів перевищує його обсяг.

У другій половині XX ст. до світового культурного простору активно входить художня література Японії. З 1945 року Японія стала на курс ліберально-демократичних реформ, що сприяли стрімкому політичному, економічному та культурному відродженню країни. Завдяки перекладам твори японських авторів дійшли до європейського та американського читача.

Письменники післявоєнної Японії виступали за відродження та демократизацію літератури, намагалися відділити літературу від політики, відродити вітчизняні та запровадити новочасні західні модерністські літературні традиції. Провідними темами їхньої творчості стало засудження війни, показ страждань, які вона приносить, доля «маленької людини», обдуреної хибними ідеалами минулого. У цей час виступив із літературними творами один із найвизначніших представників повоєнного японського письменства Кобо Абе. Основний мотив книг Кобо Абе (1924—1993) — конфлікт між людиною і суспільством. Дія романів Кобо Абе могла б відбуватися в будь-якій країні, те, про що він пише, близьке читачам і за межами Японії. Справжню славу й за межами батьківщини письменнику принесла публікація романів «Жінка в пісках», «Чуже обличчя» та «Людина-коробка».

Наприкінці 1970-х років у японській літературі з’явилася велика кількість історичних, автобіографічних, побутових, детективних творів, а також творів, що характеризуються поглибленим вивченням психології людини. Художній арсенал письменників цього часу: Ясунарі Кавабати, Юкіо Місіми, Кендзабуро Ое та інших, становлять переважно прийоми авангардистської літератури.

Обкладинка українського видання роману Хуліо Кортасара

Про успіх японської літератури свідчить і нинішня популярність сучасного японського письменника Харукі Муракамі.

Ще одним помітним явищем літературного процесу другої половини XX ст. є нечуваний розквіт латиноамериканського роману, який здобув світове визнання. З-поміж його найяскравіших представників можна назвати Ґабріеля Ґарсію Маркеса (Колумбія), Мігеля Астуріаса (Гватемала), Алехо Карпентьєра (Куба), Хуліо Кортасара (Аргентина), Маріо Варгаса Льосу (Перу), Жоржі Амаду (Бразилія) та інших.

Сучасні латиноамериканські письменники використовують складну техніку композиції та оповіді, часові зміщення, монтаж, потік свідомості, поліфонічність, елементи фантастики, узагальнено-символічні форми, складні неоміфологічні моделі, розмаїті ремінісценції та алюзії.

Тематика латиноамериканського роману, з одного боку, активно вбирає найвищі інтелектуальні здобутки світової культури, з іншого, — глибоко і всебічно осмислює особливості культури національної. Саме звідси постає найяскравіша характерна ознака нового латиноамериканського роману — магічний реалізм: такий метод зображення дійсності, у якому раціонально-логічна картина світу химерно поєднується з міфологічними формами її інтерпретації. Латиноамериканські письменники активно використовували весь арсенал художніх прийомів літератури від сюрреалізму до постмодернізму та розробляли у своїх творах широкий спектр тем.

ВИСОКА ПОЛИЦЯ

Однією з найважливіших тенденцій літературного процесу другої половини XX століття є використання міфів та міфологічних мотивів у художній творчості. Звернення до міфу знаходить різне художнє втілення уже в творчості письменників першої половини XX століття (Томас Манн, Джеймс Джойс та інші). У літературі другої половини XX століття можна виокремити різноманітні прояви художнього пошуку: створення універсального міфу, що дає змогу осягнути умови людського існування у сучасному світі (Вільям Ґолдінг), осмислити реальність крізь призму міфологізованої свідомості (Ґабріель Ґарсія Маркес), іронічне використання міфологічних мотивів (Мілан Кундера) тощо. Але за різними тенденціями звертання до міфу у сучасній літературі можна простежити ті самі прагнення, що й у митців Давньої Греції: через зображення боротьби людини досягти її духовного очищення, катарсису; прагнення усвідомити закони людського життя з позицій вічності, відкрити загальні закони буття і свідомості. Таким чином, міф можна вважати основоположним структурним і смислотворчим елементом роману XX століття.

У другій половині XX століття розвивається також і традиційний реалізм, який, проте, набуває нових ознак. Реалістична література відбила розпад Всесвіту на окремі світи, показала драматизм існування людини. Зображення індивідуального буття в художніх творах поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (Генріх Белль, Еріх Марія Ремарк, Василь Биков, Нодар Думбадзе, Макс Фріш, Фрідріх Дюрренматт та інші). Також помітне місце в літературі посідає філософська та політична публіцистика.

Загалом мистецтво другої половини XX століття відрізняється особливим драматизмом, але, як писав Ернест Гемінґвей, «надія приходить нізвідки, і в цьому її сила». Тож у літературі цього часу висловлюються сподівання на повернення світові втрачених ідеалів, відновлення порушених зв’язків, подолання відчуженості.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте, хто з німецьких письменників розробляє у своїй творчості тему «моральної відповідальності» кожного німця за події часів війни.
2. Поміркуйте над причинами розвитку екзистенціалізму в літературі.
3. Розкрийте, у чому полягає одна з найважливіших тенденцій літературного процесу другої половини XX ст.
4. Назвіть, літератури яких країн заявили про себе у другій половині XX ст. і поясніть, із чим це пов’язано.
5. Поясніть, із чим пов’язане виникнення поняття новий латиноамериканський роман. У чому його особливості?
6. Проаналізуйте, чим зумовлюється те, що мистецтво другої половини XX ст. вирізняється особливим драматизмом.

2. Ознайомтесь з біографією Е.Хемунгуея

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парке, невеличкому, чистенькому містечку, поруч з Чикаго — найбільшим торгово-промисловим центром Середнього Заходу. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси.

 Батько — лікар за професією й етнограф-аматор за уподобаннями — захоплювався полюванням, брав з собою в ліси Ерні, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичайного життя індіанців. Мати — аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладанням музики, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.

Батько — супутник його дитинства й отроцтва. Але після того як йому виповнилося п'ятнадцять років, Ернест не мав нічого спільного з батьком (проблема "батьків і дітей"). Пізніше батько виникає лише у примарних спогадах і снах, а супутник його змужнілості, приклад завзятої і мужньої денної праці — це дід, учасник Громадянської війни 1861 — 1865 років.

Ок-Паркська середня школа, де Хемінгуей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів рідної мови та літератури, а шкільна газета "Трапеція" і шкільний журнал "Скрижаль" дали йому можливість спробувати свої сили в літературі (він пише фейлетони та короткі оповідання). За що б не брався Ерні, він в усьому намагався бути першим. Був капітаном і тренером різних спортивних команд, отримував призи з плавання і стрільби, був редактором "Трапеції". Є думка, що все це були спроби Хема (як його звали близькі друзі) і довести собі та навколишньому світу, що він не дівчинка. Річ у тім, що батьки письменника дуже хотіли мати доньку і до семи років вдягали Ерні в дівчачу сукню. На все життя ці спогади дитинства стали ахіллесовою п'ятою Хемінгуея, комплексом неповноцінності, який він переборював весь час, займаючись тільки "мужніми" справами: спортом, полюванням, коридою, військовою журналістикою.

У шкільні роки Хемінгуей багато читав. Пізніше, вже після "Фієсти", він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію. З традиційного шкільного читання Хемінгуея не зачепили ні вірші Теніссона і Лонгфелло, ні романи Скотта, Купера, Гюго, Діккенса. Зате Шекспір і Марк Твен залишилися уподобанням на все життя.

Після закінчення школи юнак якийсь час працює у невеличкій газеті. Коли Хемінгуею виповнилось дев'ятнадцять років, він їде до Європи, щоб добровольцем взяти участь у Першій світовій війні, яка стала для нього першим життєвим університетом. Воює він у складі транспортного корпусу, в одному з санітарних загонів, що його США направили в італійську армію.

У ніч на 9 липня Хемінгуей, потрапивши під мінометний вогонь, був важко поранений. При огляді відразу на місці в Хемінгуея витягли двадцять вісім осколків, а всього нарахували їх двісті тридцять сім. Хемінгуея евакуювали до Мілана, де він пролежав кілька місяців і переніс кілька серйозних операцій коліна. Вийшовши з госпіталю, Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю за доблесть — другою за значенням військовою нагородою.

У 1919 році Хемінгуей повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя, одним з перших поранених, одним з перших нагороджених.

Якщо життєва біографія Хемінгуея почалася, власне кажучи, в окопах на річці Пьяве, то його літературна біографія бере свої витоки в Парижі 20-х років, де він оселяється після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, породжені XX століттям. У цей нуртуючий вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником.

У Парижі Хемінгуей познайомився з такими знаковими постатями модерністської літератури, як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони були кумирами, непорушними авторитетами для молодих літераторів. Хемінгуей прислухався до Гертруди Стайн, уважно вивчав досвід Джойса. Прислухався, вивчав, але у своїй творчості шукав власний шлях.

У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська реалістична література. Він відкрив, за його словами, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. "Проникнути в саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші почуття, і так написати про дане явище, щоб це залишалося дієвим і через рік, і через десять років...",— записи зі щоденника Хемінгуея тих часів, які дають можливість побачити письменницькі наміри молодого починаючого літератора. Глибинному дослідженню життя, умінню передати і закріпити справжні людські емоції у творі, так, щоб читач і через багато років зазнав почуття співпереживання, він учився в російських письменників, передовсім, у Достоєвського, Тургенєва, Л. Толстого.

Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував у ті роки Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Для будь-якого письменника важливо визначити своє місце у світі. Хемінгуею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922 році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: "писати нещадну правду про життя".

Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923). Відтоді він вирішує покінчити з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, "телеграфний стиль репотажу став затягувати його".

Етапною в творчості Хемінгуея стає книга "В наш час" (1925) — збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та ідейно-тематичним спрямуванням, а також особливим стилем — лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як "принцип айсберга". Збірник "В наш час" цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми "загубленого покоління", геніально продовжені в повісті "Фієста" (1926) і романі "Прощавай, зброє!" (1929).

Останній твір приніс світову славу й визнання Хемінгуею. Антивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхітть війни та найкращого людського почуття — кохання. Трагічна історія кохання лейтенанта Генрі й медсестри Кетрін (Ромео і Джульєтта епохи Першої світової війни) назавжди запам'ятовується читачам. На загальний тон роману, визначення одного з його лейтмотивів — утрата всього дорогого й улюбленого, вплинули події особистого життя письменника (самогубство батька та вкрай небезпечні пологи дружини). У середині 1927 року Хемінгуей удруге одружився з Поліною Пфейфер — паризькою журналісткою, американкою з Сент-Льюїса. Улітку 1928 року (у самий розпал роботи над романом "Прощавай, зброє!") вона перенесла важкі пологи. Дитина народилася шляхом кесаревого розтину. На щастя, вижили і мати, і син (але пов'язані з цим переживання відбилися в романі і залишилися незабутніми). Тієї ж осені 1928 року в Ок-Парку наклав на себе руки його батько.

Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи "Мати і не мати" (1937) і "По кому подзвін" (1940). Перший відобразив зміну у світогляді письменника, пошуки подолання самотності та перехід до соціальної проблематики. Другий — величний епічний твір, в якому автор з філософських позицій усвідомлює події війни в Іспанії. Новим для Хемінгуея стає те, що в романі "По кому подзвін" головне місце посіли не приватні долі героїв, а доля героя і революції.

Під час Другої світової війни Хемінгуей створює на Кубі приватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом з друзями на яхті "Пілар" патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журналістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу "Люди на війні" (1942). Під час війни Хемінгуей також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті ("Острови в океані" (1970)).

1952 рік стає черговою перемогою Хемінгуея: він пише підсумковий твір свого життя — повість "Старий і море". Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. Наступні два роки стають роками вшанування великого Хема вдома (Пулітцерівська літературна премія (1953)) і визнання його діяльності у світі (Нобелівська премія (1954)).

Наступні роки свого життя Хемінгуей багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі — країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни.

Останнім завершеним твором великого Хемінгуея стала книга спогадів "Свято, яке завжди з тобою" (1960, опублікована 1964), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років.

В останні роки життя Хемінгуей хворіє, його переслідує синдром смерті батька (кілька разів він робить невдалі спроби покінчити життя самогубством, навіть перебуває деякий час у лікарні). Одужавши, 1 липня 1961 року повертається додому в садибу Фінка Віхія на Кубі, а вранці 2 липня 1961 року, вставши зрання, бере зі свого численного арсеналу улюблений карабін і зводить свої порахунки з життям.

"Старий і море"

Повість "Старий і море", на перший погляд, може здатися дуже простою, однак, попри невеликий об'єм, дуже містка, її визначають як філософську притчу. Проста, невибаглива історія старого рибалки Сант'яго стає узагальненою історією складного шляху людини на землі, яка кожного дня веде нескінченну боротьбу за існування, поєднуючи її з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом.

Один із прототипів повісті — рибалка Григоріо Фуентес, котрий жив у присілку Кохімара, на Кубі.

Одного разу, коли рибалка та письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого й хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті "Старий і море".

"Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, скорше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини",— писав Е. Хемінгуей.

Сюжет повісті дуже простий: старий рибалка Сант'яго, який живе надголодь, вийшовши в море, піймав найбільшу рибину за все своє життя, таку велику, що не може затягти її до човна і транспортує за бортом. Акули, які почули запах крові, потроху об'їдають велику рибину і, незважаючи на спротив старого рибалки, повністю її з'їдають. Човен Сант'яго повертається до рідного берега лише з кістяком риби, але на боці старого моральна перемога, бо він не скорився до самого кінця.

ОСНОВНІ ТВОРИ: "В наш час" (1925), Фієста" (1926), "Прощавай, зброє!" (1929), "Мати і не мати" (1937), "По кому подзвін" (1940), "Старий і море" (1952), "Свято, яке завжди з тобою" (1960).

3. Перевірте свої знання

Ернест Хемінгуей «Старий і море»

Тести

1. Укажіть, яку національну літературу представляє Е. Хемінгуей

А. італійську   Б. американську   В. іспанську   Г. мексиканську

2. Визначте проблеми, які найчастіше порушує у своїх творах Е. Хемінгуей

А. війна та її наслідки         Б. проблема «втраченого покоління»

В. проблема моральної перемоги та поразки особистості

Г. людини та суспільства

3. Визначте жанр твору «Старий і море»

А. повість     Б. роман     В. притча     Г. повість-притча

4. Укажіть одну з основних проблем твору «Старий і море»

А. взаємини людини і природи           Б. проблема вірності слову

В. проблема оптимізму                 Г. дружні взаємовідносини між людьми

5. Визначте ставлення старого Сантьяго до моря

А. це ворог     Б. суперник     В. жінка     Г. друг

6. Чому батьки заборонили хлопчикові виходити в море зі Сантьяго

А. бо Сантьяго бив його          Б. бо Сантьяго нічого не зловив

В. бо хлопчик був лінивим        Г. бо хлопчик не любив Сантьяго

7. Який видом спорту захоплювався Сантьяго

А. бейсболом     Б. футболом     В. тенісом     Г. волейболом

8. Скільки днів старий Сантьяго виходив у море

А. 94     Б. 74     В. 84     Г. 64

9. Укажіть, з чим не доводилось боротися Сантьяго у морі

А. з голодом      Б. зі спрагою     В. зі втомою     Г. з судомою в руці

10. Скільки днів тривав двобій Сантьяго та риби

А. один     Б. два      В. три     Г. чотири

11. Що сталося з рибою, яку зловив Сантьяго

А. вона втекла            Б. її з’їли акули

В. її вимило з човна хвилею                   Г. Сантьяго вдало продав її

12. Хто снився старому наприкінці твору

А. вовки       Б. тигри       В. леви      Г. леопарди
4. Дайте відповіді на запитання

♦ Чому Е. Хемінгуей більш ніж десять років «виношував» сюжет твору «Старий і море»?

♦ Як розвивається тема внутрішньої перемоги героя повісті над собою, своїм страхом, безсиллям навіть тоді, коли все видається втраченим?

♦ Що є головним у творі, про що він: про рибалку, звичайного трудівника, чи про людину взагалі?

♦ Як розв’язується така суперечність у повісті: трагічне безсилля людини та її нездоланність?

♦ Як Е. Хемінгуей утверджує тему життєвого призначення люди­ни? У чому виявляється людська велич?

5. Прочитайте твір Е.Хемінгуея "Старий і море"

Ознайомтесь з додатковим матеріалом

Аналіз твору

«Старий і море», Е. Хемінгуей, опубліковано у 1952 р.

Заголовок містить певну характеристику головного героя (більш того, море теж можна вважати своєрідним персонажем, адже «старий завжди думав про море як про жінку, про живу істоту»), містить вказівку на тему та проблему твору (старий і море - протистояння людини і природи).

Твір написаний у прозовій формі, наявний зовнішній план сюжету, текст має описово-розповідальну структуру, об'єктивно зображуються події та людські взаємини. Таким чином, твір належить до епосу. 

Жанр - повість-притча, тобто середній епічний жанр, який характеризується здебільшого однолінійним сюжетом і розповідає про певні події з життя головного героя, а також має алегоричний характер, глибокий моральний і філософський зміст.

Художня тематика твору

Повість торкається кількох так званих «вічних» тем, кожній з яких відведено своє місце у творі. Так, автор розкриває тему єдності й взаємодії людини і природи через образ старого: Сантьяго відчуває себе частиною природи, а не людиною, яка з нею змагається. Також у творі присутня тема смерті, виражена законом: треба або вбивати, або бути вбитим. Смерть є неминучою (за Хемінгуеєм), однак всі живі істоти прагнуть боротися за своє життя. Традиційно «Старий і море» сприймається як гімн мужності людини, її волі й силі. Отже, тема героїзму також присутня в цьому творі. «Подвиг» старого, те, на що він іде заради своєї мети, і його сприйняття поразки, певно, і є героїзмом.

Провідні мотиви

Повість побудована на системі мотивів, які переплітаються та взаємодіють між собою. Варто виділити такі найголовніші мотиви:

а) Незвичайна риба, яку хотів упіймати (і, зрештою, упіймав) Сантьяго. Саме рибина втілює мрію старого, його мету, задля досягнення якої він ні перед чим не зупиниться.

б) Самотність - старий неодноразово повторює слова «самотній», «самотина», «сам»: «Не можна, щоб людина доживала віку в самотині, - думав він. - Але нічого не вдієш». Проте, мені здається, таким чином письменник показує, що саме необхідність розраховувати лише на себе робить старого мужнім, терпеливим і безстрашним.

в) Леви - це зв'язок старого з минулим, його спогади про юність і пережиті пригоди.

У повісті «Старий і море» Хемінгуей застосував «прийом айсберга»: «на поверхні» знаходиться лише одна третя, а решта - «під водою», тобто читач має сам це домислити. 

Проблематику твору можна загалом визначити як морально-етичну і філософську.

Одна з основних проблем повісті - взаємини людини і природи. 

З одного боку, Сантьяго притаманне почуття органічної єдності з природою. Старий милується її красою і величчю, схиляється перед її мудрістю та грізною силою, щиро співчуває беззахисним створінням. Він і самого себе усвідомлює часткою природи, наприклад, згадуючи про черепах, зауважує: «Адже і в мене таке саме серце, та й руки-ноги подібні до їхніх». 

З іншого боку, змальовується протистояння людини та природи. Саме у цьому полягає зміст двобою рибалки з рибиною та його битви з акулами. Двоїсті взаємини людини та природи найповніше розкриваються у ставленні старого до рибини. Він сприймає її як суперника, якого треба перемогти, однак при цьому він захоплено милується грацією та міццю рибини, і відчуває до неї щире співчуття.

Також у повісті порушується проблема життєвих поразок та перемог особистості. Так, за сюжетом, старий програє: від рибини, здобутої ціною неймовірних зусиль, залишається лише кістяк. Проте, з іншого боку, це є свідченням рибальського подвигу. У боротьбі з рибиною Сантьяго виявляє справжній героїзм, витримавши всі негаразди, що стверджує моральну силу людини: «...я покажу їй, - подумки каже Сантьяго, - на що здатна людина й що вона може стерпіти».

Головними у творі є ідея непереможності та незламності людини, її здатності витримати будь-які випробування долі; а також ідея нерозривного зв'язку людини і природи, необхідності шанувати і жити в гармонії з оточуючим світом.

Тип конфлікту - конфлікт між людиною і природою.

У повісті наявний героїчний (подвиг старого), драматичний (поразка рибалки) і гуманістичний (ідея моральної непереможності особистості) пафос.

У творі відсутні яскраво виражені прийоми комічного.

Твір є життєподібним.

Твір є самостійним, не поділений на розділи.

Оповідна композиція:

§  виклад інформації - розповідь та спогади (сни);

§  наявний оповідач.

Композиція сюжету:

1. Сюжет і фабула співпадають.

2. Типи сюжету:

v за походженням - частково взятий з реального життя (Хемінгуей був завзятим рибалкою і добре розумівся на тонкощах цього ремесла, знався з багатьма рибалками; одним з прототипів головного героя вважається кубинський рибалка Грегоріо Фуентос), частково вигаданий;

v за динамічністю - адинамічний (дія дещо уповільнена);

v за кількістю ліній - однолінійний;

v за формою вияву - зовнішній.

 Елементи сюжету:

Ø експозиція - (знайомство з головними нероями повісті Сантьяго і Маноліном, місцем дії тощо);

Ø зав'язка - (старий збирається вийти в море, щоб зловити велику рибу);

Ø розвиток дії - (пригоди Сантьяго у човні у відкритому морі, змагання з рибою);

Ø кульмінація (їх дві) – перша - двобій рибалки з рибиною та перемога Сантьяго). Друга - боротьба з акулами, під час якої Сантьяго ледве не загинув, але врятувався, хоча й втратив рибу.

Ø розв'язка - старий Сантьяго повертається в селище.

Прийом організації сюжету - у хронікально-лінійній послідовності.

 Композиція позасюжетних елементів

У повісті є багато позасюжетних елементів, які уповільнюють дію та доповнюють цілісну картину твору. Так, наприклад, сни старого - це пам'ять про пережиту боротьбу й готовність знову ставати до бою. Портретна характеристика дає читачеві змогу більше дізнатися про головного героя, його повсякденне життя, його минуле тощо: «Старий був кощавий, виснажений, потилицю його поорали глибокі зморшки, на обличчі темніли коричневі плями нешкідливого нашкірного раку, що з'являються від сонячного проміння, відбитого тропічним морем. Ті плями збігали вниз по щоках до самої шиї. Долоні старого були посічені глибокими поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий - усі старі, як борозни на пересохлій землі. Геть усе в ньому було старе, крім очей, а вони мали колір моря і блищали весело й непереможно.» Таку ж роль виконує й опис житла старого: «Там стояли ліжко, стіл та стілець, а просто на долівці було вогнище, де старий розпалював деревне вугілля й варив собі їсти. На темних стінах із розрівняних і щільно припасованих один до одного шорстких волокнистих щитків висіло кольорове зображення Святого серця Господнього і ще одне - Мідної Богоматері. То були пам'ятки по дружині. Колись на стіні висіла і її підфарбована фотографія, але старий зняв те фото, бо, дивлячись на нього, надто гостро відчував свою самотність, і тепер воно лежало на полиці в кутку під його чистою сорочкою.»

Композиція персонажів - один персонаж в центрі, інші навколо нього.

Специфіка хронотопу

художній час - абстрактний;

художній простір - конкретний, земний, символічний (море - людське життя, сповнене випробувань).

Мова художнього твору.

Лексичні ресурси:

·  професіоналізми (рибальські терміни: ості, гарпун, живець тощо) (у мові оповідача й героїв),

·        введення в мову персонажів іспанських слів та виразів, розмовна лексика.

Головна функція цих засобів - це підсилення реалістичності та переконливості зображуваного.

Тропи:

ü порівняння (вітрило скидалося на прапор безнастанної поразки; рубці старі, як борозни на пересохлій землі; живці висіли гірляндою; хмари над землею купчились, наче гори);

ü епітети (золотаві береги);

ü метафори (зморшки поорали його потилицю; червонястий серпанок планктону);

ü символи (рибина, акули, леви тощо)

Стилістичні фігури:

v полісиндетон (багатосполучниковість) («Побачив і білу смугу обгризеного хребта, і темне громаддя голови з випнутим уперед мечем, і весь голий кістяк.»)

v риторичні звернення (старий звертається до риби, птахів тощо)

Всі ці засоби допомагають зробити художнє мовлення твору яскравішим та виразнішим, підкреслити або глибше розкрити певні художні деталі. Крім того, цікавим елементом твору є розмова старого з рибино. Він звертається до неї, як до гідного суперника, а іноді навіть співчуває їй. Таким чином, автор підкреслює гармонію старого рибалки з природою, його любов і шанобливе ставлення до неї.

Висновок

Повість Е. Хемінгуея - це ствердження ідеї незламності людини, її здатності жити далі після поразок. Вона пронизана гуманістичним пафосом та оптимізмом. Всепереможним гімном людині звучать у творі слова старого: «...людина створена не для поразки... Людину можна знищити, а здолати неможна». Проблеми, які піднімаються у повісті, завжди були і є актуальними. На мою думку, кожен читач зможе щось почерпнути для себе з цього твору. Адже, як казав сам автор, це його послання майбутнім поколінням. Це урок, яки й ми всі маємо вивчити.

6. Виконайте прервірочний тест

Код доступу 501699

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua

7. Домашнє завдання:

с. 182 - 183 читати; виписати, опрацювати теорію літератури,

с.184 - 205 читати,

усно опрацювати запитання на с. 205