Матеріал для опрацювання теми
Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст.
Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм.
Ш.Бодлер (1821-1867) «Квіти зла»
(«Альбатрос», «Відповідності», «Вечорова гармонія»).
Ш. Бодлер – пізній романтик і зачинатель модернізму. Збірка «Квіти зла» (загальна характеристика). Образи, символи, особливості поетичної мови у віршах Ш. Бодлера.
1. Ознайомтесь з теоретичним матеріалом
Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Ніколенко - Нова програма
ТЕЧІЇ РАННЬОГО МОДЕРНІЗМУ: ІМПРЕСІОНІЗМ, СИМВОЛІЗМ, НЕОРОМАНТИЗМ
Особистість прагнула усвідомити саму себе, свої творчі можливості й духовну мету на межі XIX-XX ст.
Д. Обломієвський
К. Піссарро. Вулиця Сент-Оноре. Сонячно, південь. 1898 р.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. сформувалися течії раннього модернізму — імпресіонізм, символізм, неоромантизм.
Ранні модерністські течії спочатку розвивалися паралельно з іншими напрямами — реалізмом, натуралізмом, пізнім романтизмом. Однак поступово виходили на перший план, відкриваючи широкий простір для подальших мистецьких пошуків, для інших течій модернізму й авангардизму. На відміну від реалістів, які завжди прагнули дати логічне пояснення подій з точки зору соціально-духовної еволюції, модерністи нічого не пояснювали — вони лише фіксували зрушення в суб’єктивному й об’єктивному світі за допомогою знаків, символів і натяків. Модерністи заперечували й методи натуралізму з його конкретністю та фактографічністю, для них головне — узагальнена глибинна сутність. Однак ранній модернізм використовував традиції романтизму, який ставив понад усе творчу волю та свободу митця. Модерністи протиставили реальності новостворений ними світ, що існує лише в душі й ідеях, але має свої закони, які необхідно усвідомити. На перше місце вони висували інтуїцію, яка мала проникати в таємничу сутність буття. Вищим знанням проголошували не науку, а художню творчість, здатну одухотворювати дійсність, відкривати нікому не відомі глибини індивідуального життя.
Імпресіонізм (фр. impression — враження) — течія модернізму, що характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.
Імпресіонізм сформувався у Франції в другій половині XIX ст. насамперед у малярстві (назва походить від картини К. Моне «Враження. Схід сонця», 1873). Його представники — художники К. Моне, Е. Мане, О. Ренуар, Е. Дега та ін. — головним завданням уважали найприродніше зобразити зовнішній світ, витончено передати свої миттєві враження, настрої. «Я малюю те, що зараз відчуваю», — зізнавася К. Піссарро.
Імпресіонізм виявився плідним і в музиці (М. Равель, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.).
У літературі представниками імпресіонізму були брати Е. і Ж. Ґонкур, А Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція);
С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія); С. Віткевич, С. Жеромський (Польща); М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна).
Українські неоромантики
В українській літературі неоромантизм найповніше виявився в ліриці та драматичних творах Лесі Українки, яка своїм «проривом у блакить» створювала основу для естетичних і національних шукань в українській поезії. Могутній життєлюбний заряд неоромантизму надихав пізніше О. Влизька, М. Йогансена, Ю. Яновського, О. Телігу, О. Ольжича та ін.
Ф. Кнопф. Я замикаю свої двері. 1891 р.
Імпресіоністи змальовували світ таким, яким він видавався в процесі безпосереднього бачення. «Бачити, відчувати, виражати — у цьому все моє мистецтво» — так словами Е. Ґонкура могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Для імпресіоністичних творів характерні суб’єктивність зображення, підкреслений ліризм, використання тропів (метафор, епітетів, символів та ін.), які створюють певний настрій, посилюють асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними, фрагментарними, велике значення в них мають засоби відтворення кольорів, світлотіней, звукових барв і тонів, які передають зміну внутрішнього стану автора, його почуттів. Часто письменники використовують ліричний монолог, незакінчені фрази й думки, які допомагають показати плин настроїв і вражень героя.
У поезії імпресіонізм був близький до символізму.
Символізм (з грецьк. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, використовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної істини».
Символізм виник у Франції в 60-70-х роках XIX ст., звідки поширився в інші країни. Термін запропонував французький поет Ж. Мореас у статті «Символізм» (1886). Домінуючою ознакою нової тенденції він уважав вияв «прихованої близькості до первісних ідей», підкреслюючи, що мистецтво прагне втілити ідею в чуттєву форму, перетворити первинні емоції на лінії, кольорові плями, звуки, яким потрібно надати символічного значення. На його думку, поет має оспівувати не об’єкт, а враження й почуття, що нього виникають.
Символізм був створений на сформульованому Ш. Бодлером законі «відповідностей», за яким відбувається «активне самоперетворення внутрішнього на зовнішнє». Символісти вважали, що сутність світу не може бути пізнана за допомогою раціоналістичних засобів, а доступна лише інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк та осяяння.
Заглиблюючись у світ духовних переживань особистості й шукаючи «вічну істину», символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіка, музичність, багатозначність слів, абстрактність образів тощо. Усе це зумовлювало високий ступінь умовності символістських творів.
Символізм в Україні
В українській літературі символізм найбільш притаманний представникам «Молодої музи», «Української хати», а також угрупованню «Митуса». М. Вороний, Олександр Олесь, О. Слісаренко, Д. Загул, П. Тичина, С. Черкасенко наповнили символістські форми актуальним національним змістом. Відстоюючи право митця на свободу, українські символісти не відмовлялися від громадських обов’язків літератури. У їхній творчості органічно поєднуються принципи краси й правди, відчувається туга за казковим і прекрасним світом, у якому особа та нація злилися б в одне ціле, подолавши відчуженість. Використовуючи «філософію серця», вітчизняні письменники збагатили скарбницю світового символізму новими формами вираження душевних почуттів (особливою милозвучністю, використанням жанрів українського фольклору — пісні, думи, казки тощо, поєднанням абстрактних символів з реальними враженнями тощо).
У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р. М. Рільке, Г. Гофмансталь; у Росії — В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок.
Неоромантизм. Визначальною ознакою цієї ранньої течії модернізму є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.
Характерні ознаки неоромантизму проявляються у творчості К. Гамсуна, Г. Гауптмана, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, представників «Молодої Польщі», М. Гумільова.
Наприкінці XIX ст. художній текст усвідомлювався модерністами як самостійний, довершений світ, що має власну цінність. Він повинен відображати порухи людської душі, враження та відчуття особистості, а також проникати в глибинну сутність буття й духу. Модерністи активно шукають для своїх творів нову мову — метамову, яка має стати, на їхню думку, новим універсальним засобом відображення непізнанних зв’язків. Це зумовило взаємодію різних видів мистецтва, яка розпочалася в період раннього модернізму й тривала протягом XXст. На межі століть простежується творчий синтез можливостей музики та живопису в літературі. Імпресіоністи, символісти, неоромантики надають великого значення кольорам, відтінкам, звукам, напівтонам, ритму кожної фрази, за допомогою яких відтворюють найменші переживання й найпотаємніші мрії особистості.
Отже, на межі XIX-XX ст. літературний процес розвивається в різних напрямах. Реалістичному й натуралістичному мистецтву протистояла абсолютна свобода духу, який повстав проти раціоналізму й наслідування життя. Початок перевороту в мистецтві засвідчили течії раннього модернізму — імпресіонізм, символізм, неоромантизм. За словами П. Верлена, докорінна відмінність нової епохи «полягає в заміні загального конкретним», «увічненні в найвищій, абсолютній, остаточній формі певної миті, певного настрою або душевного стану». Ці пошуки зумовили подальший розвиток модернізму у XX ст.
Обізнаність. 1. Визначте хронологічні межі ранніх течій модернізму. 2. Назвіть основні ознаки імпресіонізму, символізму, неоромантизму та їхніх представників. Читацька діяльність. 3. Порівняйте: а) романтизм і неоромантизм; б) імпресіонізм і символізм. Людські цінності. 4. Які ідеї та образи утверджували ранні течії модернізму? Комунікація. 5. Як ви розумієте поняття «символ», «символічний», «символістський», «імпресіоністичний», «романтичний», «неоромантичний». Ми — громадяни. 6. У творчості яких представників раннього модернізму поєднуються принципи краси й правди? Сучасні технології. 7. Знайдіть інформацію про одного з представників раннього модернізму. Підготуйте буктрейлер. Лідери й партнери. 8. Робота в групах. Підготуйте опорні схеми для характеристики ранніх течій модернізму.
• Течії раннього модернізму засвідчили заперечення реалізму й натуралізму.
• Ключовим поняттям символізму став символ як вираження духовної таємниці світу й людини.
• Настанова на миттєві враження — основа імпресіонізму.
• Неоромантики продовжували традиції романтизму, прагнули до одухотворення дійсності, створення образу сильної особистості, яка здатна змінювати світ.
ІМПРЕСІОНІЗМ У ЖИВОПИСІ Й МУЗИЦІ
К. Моне. Враження. Схід сонця. 1873 р.
Термін «імпресіонізм» походить від назви картини французького художника Клода Моне «Враження. Схід сонця» 1873 р. Полотно було внесено до каталогу першої виставки створеного в 1874 р. «Анонімного товариства художників». Ясна палітра й відсутність чітких контурів уважалися просто невмінням малювати. У сатиричному журналі «Шаріварі» з’явилася стаття Л. Леруа, який іронічно обізвав молодих художників «імпресіоністами» (тобто такими, які потрапили під вплив вражень). Але це образливе слово було захоплено сприйняте художниками, які стали називати себе імпресіоністами.
Імпресіоністи вміли бачити красу в простих, буденних явищах, звичайних людях. Вони поетизували буденність, звичайне життя, уміли естетизувати повсякденні ситуації. Імпресіоністи уникали довершених моделей, позування.
Француз Едгар Дега просив своїх «моделей» бути природними, рухатися, стояти чи сидіти так, як вони звикли зазвичай.
У музиці представниками імпресіонізму були композитори К. Дебюссі та М. Равель. Характеризуючи принципи свого мистецтва, К. Дебюссі писав: «Займаються метафізикою, а не музикою. Музика повинна стихійно реєструватися слухачем, щоб він відчував потребу у виявленні абстрактних ідей... Не прислухаються довкола себе до безкінечних шумів природи... Ось, на мою думку, новий шлях. Це мистецтво вільне, мистецтво вільного повітря, співзвучне із стихіями, вітром, небом, морем!.. Я тільки намагаюся висловити якомога відвертіше відчуття й почуття, які переживаю, — усе інше для мене нічого не означає». Музиці М. Равеля притаманна тонка чутливість, екзотична гармонійність, яскраві оркестрові ефекти («Гра води», 1901 р.; «Дафніс і Хлоя», 1912 р.; «Болеро для оркестра», 1928 р.). Французькі композитори-імпресіоністи створювали музику відкритого повітря, у ній чується тремтіння листя, шелест трави, аромати квітів.
К. Моне. Прогулянка. Жінка з парасолькою. 1875 р.
Е. Дега. Урок танців. 1879 р.
2. Подивіться відео
3. Опрацюйте біографію Шарля Бодлера
ШАРЛЬ БОДЛЕР
(1821 — 1867)
Шарль Бодлер народився в Парижі у квітні 1821 року. Батько поета походив із сільської родини у Шампані з войовничим прізвищем ("бодлер" — двосічний ніж), але йому вдалося вибитися в люди, отримати освіту й стати вихователем у шляхетній сім'ї. Він помер, коли Шарлю ледве виповнилося сім років, але встиг прищепити синові бездоганні манери, порядність, шанобливе ставлення до героїчних часів Франції та інтерес до живопису, який стане справжньою пристрастю Бодлера.
Певне, батько був єдиним, хто щиро любив хлопчика. Після його смерті Шарль був приречений на нерозуміння і самотність навіть у колі близьких людей.
Родинна драма болісно вплинула на душу хлопчика: смерть коханого батька, новий шлюб матері, її покірність вітчиму, який завзято намагався "привести до норми" надто різкий, своєрідний характер Шарля,— усе це зробило його вигнанцем у сім'ї і багато в чому визначило формування безрадісного і навіть трагічного світосприйняття.
Навчався Бодлер у закритому колежі у Ліоні, потім у Парижі, а у 1841 році за наполяганням вітчима Бодлера відправляють служити у заокеанські колонії Франції.
Тропічна природа і мандрівка океанами залишили глибокий слід у пам'яті юнака і неодноразово втілювалися в його поезіях ("Краєвид", "До дами-креолки", "Запрошення до подорожі"). Поет мріє "про сині небокраї, про мармури колон, де водограй ридає", "де в сонця пестощах пурпуристий сад, де затінь від дерев пливе благоуханна". У вірші "Екзотичний аромат" Бодлер згадує "лінивий острівець, де золоті дари природа подає в нев'янучім розмаю".
Повернувшись до Парижа у 1842 році, Бодлер починає самостійне життя на спадок, що залишився по смерті батька. Він поринає у художній і літературний світ столиці. Вважаючи поезію своїм основним покликанням, Бодлер, однак, пише дуже мало, старанно працюючи над кожним рядком. Саме у цей період поет: інтенсивно студіює Літературу: захоплюється титанами доби Просвітництва і творами сучасників — Стендаля і Бальзака. Водночас Бодлер вивчає живопис.
Саме в той час Бодлер зближується з молодими поетами і художниками романтично-бунтівного напряму — "покоління молодого, серйозного, іронічного й загрозливого", як характеризував його він сам. Ці юні бунтівники висміювали у своїх творах "господарів життя"— ситих і вдоволених буржуа, дріб'язкове та меркантильне буржуазне середовище, гостро відчували драматизм становища мистецтва й художника у буржуазному суспільстві, співчували приниженому й ображеному люду.
У цьому середовищі сформувалася яскраво виражена антибуржуазність — одна з ґрунтовних рис світогляду й творчості Бодлера. Отож для нього було цілком природним узяти участь у Червневій революції 1848 року.
Після 1848 року Бодлер поринув у гостру душевну кризу, яка затяглася майже на десятиліття і збіглася з кризою суспільною. У цей період поет занотовує у щоденнику: "У кожній людині є два одночасні прагнення, одне спрямоване до Бога, одне до Сатани. Поклик Бога, або духовність,— це прагнення внутрішнього піднесення, поклик Сатани, або тваринність це насолода від власного падіння".
Настрої і роздуми поета відбилися в його віршах і публіцистиці. Саме у період, коли Бодлера полонили гіркі роздуми про протилежність прекрасного і реального, поета й суспільства, з'являються його статті про життя і творчість Едгара По, які проливають світло на трагічний конфлікт письменника з американською дійсністю ("Едгар По, його життя і твори", 1856).
У віршах, написаних між 1852 і 1856 роками, поет доходить висновку, що зло панує у світі і що завдання мистецтва — перемагати зло. І наступний його Твір — збірка "Квіти зла", видана у 1857 році,— стає "динамітною бомбою, яка впала на буржуазне суспільство Другої імперії".
Проти Бодлера, як за півроку до того проти Флобера, була порушена судова справа. Бодлера звинуватили у "грубому реалізмі, який ображає цнотливість". За опублікування "Квітів зла" автор був засуджений до сплати штрафу у розмірі 300: франків. Вирок передбачав також заборону і вилучення Зі збірки шести віршів, що фактично означало знищення непроданого накладу і загрожувало поетові банкрутством.
Але Бодлер продовжував працювати. Найважливішим художнім здобутком останнього періоду творчості поета стали 32 нових вірші, які увійшли до другого видання "Квітів зла" (1861) і "Вірші у прозі", видані посмертно. Більшість цих творів засвідчили розширення й поглиблення діапазону творчості Бодлера, адже творчість поета живилася не лише "усією його ненавистю" до буржуазії, але й "усією його ніжністю" до пригнічених.
Останні роки життя Бодлера перетворилися на пекло. Редактори періодичних видань відмовляються брати його статті та художні твори, як "неприйнятні для друку".
У квітні 1864 року поет іде до Бельгії, сподіваючись заробити гроші публічними лекціями. Але поліпшити свої справи йому не вдається —він ще більше заплутався у боргах. Самотній, хворий поет починає збирати матеріал для безжального викривального памфлету проти бельгійського міщанства, в якому мав намір показати завтрашній день Франції.
Наприкінці березня 1866 року Бодлера вразив параліч. Останні місяці життя він провів у клініці доктора Дюваля в Парижі, де 31 серпня 1867 року помер.
Бодлер був поетом, який особливо гостро відчував суперечності світу та людини. За словами О. Блока, своєю поезією він доводив, що і "у пеклі можна мріяти про вкриті снігом вершини". Усе це з надзвичайною силою, повнотою і яскравістю втілилося у головному творі Бодлера, збірці "Квіти зла".
Починаючи з 1857 року — року першого видання, "Квіти зла" постійно доповнювалися. Фактично ця книга створювалася поетом протягом усього життя і увібрала усе найкраще з його поетичного доробку. Цим вона схожа на "Листя трави" В. Вітмена чи "Кобзар" Т. Шевченка.
"Заголовок-каламбур" (так визначав назву збірки сам автор) багатозначний, як і все у "Квітах зла". У віршах збірки втілені і суперечності епохи, і суперечності творчості самого Бодлера. Але назва збірки виражає передовсім основну концепцію поета, яку він формулював як "здобуття краси зі зла".
Антонімічність понять "квіти" і "зло", протиставлення відчаю і пошуків ідеалу стають наскрізними в книзі Бодлера.
Основоположний структурний принцип збірки "Квіти зла" — романтичний. Це визначається контрастним протиставленням поета, який прагне до ідеалу, і жорстокого навколишнього світу. Домінантами, які організовують образно-поетичну структуру збірки, виступають принцип контрасту, характерний для романтизму, і символіка. Як відомо, кожен художній образ тією чи іншою мірою є символом, бо він не тільки щось безпосередньо відображує, а й символізує ширше, істотніше, загальніше, як-от у сонеті, Бодлера "Відповідності":
Природа — храм живий, де символів ліси
Спостерігають нас і наші всі маршрути;
Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути
Підмурків і колон неясні голоси.
Всі барви й кольори, всі аромати й тони
Зливаються в могуть єдиного єства.
І зрівноважують їх вимір і права
Взаємного зв'язку невидимі закони.
(переклад Дм. Павличка)
Збірка "Квіти зла" складається із шести розділів: "Сплін та ідеал", "Паризькі картини", "Вино", "Квіти зла", "Бунт" та "Смерть". Перший, найоб'ємніший розділ збірки — "Сплін та ідеал". Це лірична драма, де ідеалові протиставлена не сама дійсність, а сплін — важкий хворобливий душевний стан поета, якому притаманні скептицизмом, зневіра й туга. Цей душевний стан породжений дійсністю, адже бодлерівський сплін має реальну суспільно-психологічну мотивацію. У вірші, який відкриває розділ "Сплін та ідеал", Бодлер дає своє пояснення цього стану: сплін. — це "найзліше Страховидло", яке "ні повзати не вміє, ні ревти", це "Хандра, що бачить плахи й страти".
Цікавий філософсько-естетичний цикл віршів першого розділу, Де Бодлер порушує загальні питання мистецтва. Так, наприклад, вірш "Маяки" присвячений геніям живопису різних епох. Леонардода Вінчі, Рембрандт, Мікеланджело, Ватто, Гойя,— усі вони "маяки людства", які "засвічені мільйонами фортець". їх геній живе у віках, вони безсмертні й вічні, як вічним є прибій. Вони — "роду людського чесноти і могуть". Своєю величчю вони не дають поетові потонути у бурхливому життєвому морі.
Бодлер намагається визначити завдання поета, чий "сад спустошений громами і дощами", говорить про шляхи поета у буржуазному суспільстві. Свою музу він називає "хворою" і "продажною". В її очах "похмуро палахтить ненависть і тривога", а заробляючи на життя, вона повинна "співати... мольби й псалми суворі, не віруючи в них".
Становище поета в тогочасному суспільстві бачиться Бодлеру безправним і трагічним. Поет приречений на нерозуміння. Дивовижне, воістину символічне втілення здобули ці думки у вірші "Альбатрос". Тут — усе символ: і Альбатрос — великий прекрасний сильний птах, і моряки, які спіймали його, щоб посміятися і познущатися з нього. Альбатрос — образ-символ поета. Бодлер називає птаха "королем блакиті". Йому, поетові, він співчуває, бачачи, як "волочаться за ним великі білі крила, як весла по боках розбитого човна". У руках моряків Альбатрос утратив свою силу й могутність: його "ходити по дошках природа не навчила". Але, попри увесь цей трагізм, у голосі автора немає приниженості. Навпаки, в останніх рядках вірша відчувається не лише гордість за поета, але й виклик тим, хто його принижує:
Поет, як Альбатрос — володар гроз та грому,
Глузує з блискавиць, жадає висота,
Та, вигнаний з небес, на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.
Бодлер говорив, що з дитинства в ньому боролися два протилежні почуття: "жах життя" і "екстаз життя". І ця боротьба незмінно призводила до духовної ізоляції поета. "Таке середовище не для поетів,— розмірковував він,— їм потрібна республіка духу, керована красою". Пристрасним пошукам краси присвячена більшість віршів збірки ("Краса", "Гімн красі", "Запрошення до подорожі"). Краса у Бодлера має різні вияви. Вона і "мрія з каменю" і "білість лебедів і серце з кришталю" ("Краса"). У її погляді "покора і провина, і присмерк, і світання". Поет не розгадав природи краси, але бажає, щоб вона зробила світ не таким огидним:
Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена, Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим, Щоби тягар життя, о владарко натхнення, Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким!
У своїх творах поет постійно використовував контрастні барви, що вражали своєю парадоксальністю і незвичайністю.
Поезія Бодлера об'єднує піднесене, майже безтілесне, з ницим, навмисно грубим. Так, у вірші "Піднесення" він закликає поета:
Тікай же від земних міазмів якнайдалі!
В повітрі горньому своє очисть єство!
І сяйво пий, немов божественне питво,
Розлите в просторі, як почуття в хоралі!
Його вірші часто сповнені жахливих, гидких, відвертих картин пороку, бруду, розбещеності. Але якщо поезія насичена образами суспільного й морального занепаду, то це не означає, що сама вона випромінює зло. Тим більше, що будь-який вірш Бодлера обов'язково несе віру та надію на краще. Про це свідчать слова самого поета: "...У цю жорстоку книгу я вклав усе моє серце, усю мою ніжність, усю мою віру... усю мою ненависть..."
"Квіти зла" — це здійснений із рідкісною послідовністю і завершеністю синтез значної епохи європейської поезії — епохи романтизму, й водночас це своєрідний пролог до іншої видатної поетичної епохи кінця XIX — початку XX століття. Тому невипадково Бодлера називають і пізнім романтиком, і поетом епохи імпресіонізму, і предтечею символізму.
Бодлер залишив порівняно невеликий творчий спадок: збірку "Маленькі поезії в прозі", книгу статей про мистецтво та літературу "Романтичне мистецтво", яка була видана посмертно. Бодлеру також належать чудові переклади поезії і прози Е. По, з яких почалася слава американського романтика в Європі. Але вершиною творчості Бодлера залишається поетична збірка "Квіти зла", в якій схрестилися магістральні шляхи французької і всієї європейської поезії.
4. Виконайте тренувальні вправи:
Літературний диктант № 1 Ш. Бодлер
2. Скільки було років батькові Бодлера при народженні сина?
3. Що справило важкий вплив на характер Шарля
4. Чому нова сім’я Бодлера переїхала до міста Ліон?
5. Де був написаний перший вірш Бодлера та яка його назва?
6. Для чого батьки Бодлера відправила юнака до Атланти?
7. Чому письменник вдавався до самогубства?
8. Яка збірка Бодлера викликала гучний скандал?
9. Тираж якої збірки було арештовано?
10. Скільки разів за життя видавалась збірка «Квіти зла»?
11. Чим спричинена смерть письменника?
12. Коли помер письменник?
Самостійна робота № 1 Ш.Бодлер
2. Видатними французькими символістами є:
а) А.Рембо, С.Малларме, О. Уайльд; б) П.Верлен, А.Рембо, Ш.Бодлер;
в) С.Малларме, Ш.Бодлер, М.Метерлінк; г) О. Уайльд, Ш. Бодлер, Р. М. Рільке.
3. Термін «сугестія» означає:
4. Ш. Бодлер централь постать європейської поезії:
а) другої половини XVIII ст.; б) першої половини XIX ст.;
в) другої половини XIX ст.; г) першої половини XX ст.;
5. Ш. Бодлера вважають зачинатилем:
6. Ш. Бодлер займався перекладами творів:
7. Поетична збірка Ш. Бодлера «Квіти зла» вийшла друком:
а) 1845р. б) 1848р. в) 1857р. г) 1869р.
8. Скільки розділів входить у збірку «Квіти зла»?
а) 8 б) 6 в) 5 г) 9
9. Який розділ розпочинає збірку «Квіти зла»?
а) «Смерть» б) «Вино» в) «Сплін та ідеал» г) «Паризькі картини»
10. З ким порівнює Ш. Бодлер альбатроса?
а) з поетом б) з безнадійно закоханим в) з матросом г) з мрійником
11. Який розділ завершує збірку «Квіти зла»?
а) «Вино» б) «Сплін та ідеал» в) «Бунт» г) «Смерть»
12. Шарль Бодлер помер у:
а) Ліоні б) Бельгії в) Індії г) Парижі
5. Домашнє завдання:
10 - А клас:
с. 166 - 171 читати, виписати та вивчити визначення,
с. 172 - 182 читати,
усно опрацювати питання с. 182
10 - Б клас :
с. 142 - 152 читати, виписати та вивчити визначення,
с. 153 - 165 читати,
усно опрацювати питання с. 165.
6. Виконайте перевірочний тест
Код доступу 252768
Комментариев нет:
Отправить комментарий